ВНИМАНИЕ: Сайт находится  В РАЗРАБОТКЕ

Маестро спогадів про майбутнє

Додому... Заповітна мрія людини, «закинутої у буття», нейвимовно самотньої у світі, відірваному від Бога, абсурдному у своій безсенсовій красі... Тисячоліття минають, а люди шукають способів звільнитися від пут земного життя, – хоча б малесеньке віконечко. Мандрівки до великих святинь – місць зв'язки «тут і тепер» із Вічністю, – корпуси сакральних текстів, тисячі містичних практик... О. Мікушев бере пензля і просто пише – дорогу. Додому.

Наприкінці ХХ сторіччя У Європі розпочалася нова (третя, після ХІХ ст. і так званого «нью-ейдж» в середині ХХ сторіччя) хвиля езотеризму – зацікавленості у містичних вченнях і практиках, магічному і містичному досвідах. В Україні це співпало з демократизацією державного режиму і відміною заборони на нетрадиційні форми духовної діяльності. Інтерес суспільства до літератури жанру «фентезі», різноманітних духовних практик від йоги до давньослов'янської магії, творів Кастанеди та праць з психоаналізу різко підвищився. А люди, що з дитинства цікавилися цією сферою отримали можливість творчої смореалізації. До подібних людей належить і Олександр Мікушев.

«У 1992 році було влаштовано виставку моїх робіт в Українському домі. На плакатах, які я малював сам, я написав ОМ[i] – Олександр Мікушев. І ці плакати висіли у центрі Києва! У той час це було щось неймовірне...»

- ділиться враженнями художник.

Будь-яка робота митця – це вікно, через яке можна скинути око у потойбіччя, ілюстрація власного містичного досвіду. І зрозуміти роботи О. Мікушева без хоча б елементарної езотеричної грамотності майже неможливо. Людині, не знайомій зі світом містики у контексті сучасного діалогу Схід-Захід (адже саме східні вчення відкрили нам чудо сакрального знання), твори митця видаються лише безглуздими дитячими фантазіями, химерними візіями людини, яка не хоче приймати світ таким, яким він є, і втікає у нереальне у пошуках краси. Сенсу у цих дивних розписах подібний глядач вбачає небагато  – приблизно як у комп'ютерних іграх: є, красиво, цікаво – але беззмістовно. Зрозуміти цінність цих картин може лише вписана у їх контекст аудиторія.

Початково не-естетична направленість роботи художника обумовлює специфіку зв'язку його творчості з живописом як жанром мистецтва. Художник не ставить собі цілі досягти досконалості у техніці або образності. Для нього пензель, холст та масло – лише інтрументи, допоміжні засоби. Тут важко говорити, наприклад, про певні художні вливи, або, скажімо, школу, напрямок чи традицію. Проте сучасний культурний дискурс помітно вплинув (не міг не вплинути) на стиль художника. Для передачі власного унікального містичного досвіду О. Мікушев з готовністю послуговується інструментами, виробленими сучасною культурою та широко відомими на її теренах. Кожен, хто цікавиться паранормальними явищами, містикою та езотерикою, уявляє собі потойбічні світи саме так, як їх змальовує О. Мікушев. Кожен легко (хоча інколи і відмінно від інших і від автора) може описати принцип дії тієї чи іншої роботи художника на свідомість. «Зсув точки зборки», «торсіонне поле» - ми знаємо, як називати (і як інтерпретувати і класифікувати) усі ці речі, оскільки читали про них у тих самих книжках. О. Мікушев читає «фентезі» і дивиться багато фантастичних фільмів – а навіщо вигадувати велосипед? Є люди, які витратили все життя на вироблення концептів для езотерики, і завдання О. Мікушева – лише покласти ці концепти на холст. Звичайно, не можна зводити мистецтво Мікушева до ілюстрацій чужих ідей. Тут ідеться про те, що концептуальне поле його пошуків цілком вписується у рамки сучасного культурного дискурсу і легко прочитується сучасниками.

«Навіщо я створую свої роботи? Вони змінюють людей. До мене приїздить людина з Америки, міліонер, бачить мої картини – і їде додому зміненою. Це і є практична користь від моїх робіт».

Мікушев розповідає, що у дитинстві він бачив дивовижні речі: альбоми світів. Кожна сторінка – інший світ. Якщо на нього дивитися – він починає рухатися, оживати. Потім ці речі на деякий час покинули митця, і повернулися до нього лише 1980 році, коли він, за його словам, побачив дивне світло.

«Я ніколи нічого не забував. Я міг не звертати на це уваги, займатися чимось іншим, але я завжди пам'ятам про паралельний світ»,

каже О. Мікушев.

За словами самого автора, він нічого не вигадує, а лише намагається передати у живописних формах те, що бачить у містичних одкровеннях. І тут, на перший погляд, немає місця символам (як певним усталеним елементам передачі інформації) або кліше. Проте містичний досвід завжди є метачуттєвим. Він не сприймається як зорові, слухові і т. п. образи. Трансформація цього досвіду у об’єкти звичного людського сприйняття (п'ять почуттів плюс раціо) відбувається на етапі осмислення цього досвіду, коли людина намагається знайти форму передачі свого небуденного досвіду. На прикладі релігійних текстів (як літературних, так і живописних, скульптурних, архітектурних) і релігійних практик – сфери, що безпосередньо торкається містичного досвіду – ми бачимо, що канон (як усталена форма передачі змісту) та символ є вкрай необхідними, формотворчими елементами. Вони складають розгалуджену систему змістових форм і сприяють збереженню повноти сенсів і чіткості розуміння. Тому живопис О. Мікушева за природою своєю зберігає високий рівень символізму та метафоричності.

О. Мікушев створив цілу систему знаків для своїх робіт. Деякі з них – це чіткі елементи, які часто повторюються. Наприклад, символ новонародженого світу або світу, що лише народжується, – яйце або просто шар. Часто ці елементи (шари) розміщуються довільно на площині картини, у найнепередбачуваніших місцях – складається враження постійного руху, пульсу життя, нескінченної круговерті народжуваності, смерті (вгадується) і знову народження. Арки, вікна, рамки, тунелі (як натяки на можливість виходу, проходу або переходу в іншу реальність) також дуже часто з’являються на полотнах художника. Чітко витримана антитеза небо-земля (інколи також – стіни); навіть у найабстрактніших роботах можна простежити зміну кольору та настрою у вертикальному розрізі.

О. Мікушев пише агресивно, його картини дуже насичені яксравими, відкритими кольрами і різкими контрастами. На деякі більш абстрактні речі взагалі неможливо дивитися більше двох-трьох хвилин – емоційне збудження лякає. Цікаво, що з переходом від більш абстрактної до наближеної до предметності форми рівень контрасностності зменшується. Напруження досягається за допомогою змісту конкретних форм (дивовижних створінь, неприродниго фруструючого розташування, алогічних графічних об’єктів тошо). Виключення становить серія робіт з суворими геометричними формами часто у пастельних тонах, невеликим обсягом яскравих кольорів або сильно вираженим одним домінуючим кольором, що служить фоном для розортання сюжету. Чисті геометричні форми більш агресивно діють на свідомість, оскільки їх зміст не інтерпретується логічним апаратом людини. Вони активізують глибинні пласти свідомого (і часто – надсвідомого), й оскільки пересічний глядач сьогодні не звик до подібного досвіду і не має навичок контролю і сприйняття – викликають неабияке напруження. Окрім того, більш спокійні кольори розсіють увагу, і такми чином ще більше перешкоджають концентрації.

Сам художник після роботи почувається дуже виснаженим, а під час – не дозволяє жодній дрібниці відволікати його, вимикаючи навіть мобільний телефон...